Вовківська ЗОШ І-ІІ ступенів
Четвер, 13.12.2018, 20:12
Валюта


Меню сайту



Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Грудень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Архів записів

Друзі сайту
  • Create a Free Website
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0









                                                  

    "Бібліотека – 
    затишний дім для
    зустрічі читача"

     

    З 25 листопада по 10 грудня розпочалася міжнародна акція
    «16 днів проти насильства»
    в шкільній бібліотеці було організовано книжкову виставку протягом 16 днів
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     
     

     

              Голодомо́р 1932—1933 років — геноцид українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках шляхом створення штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.
                Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932—33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час        Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону. Попри те, що дії представників сталінської влади, які спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду.
                Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, а й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.
                 Протягом тижня в нашій шкільній бібліотеці відбулася книжкова виставка «Голодомор в Україні 1932-1933 років».
     
     
     
     
    День Гі́дності та Свобо́ди — свято в Україні, що відзначається щороку 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій:Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013 року). Є наступником свята Дня Свободи, що відзначалося 22 листопада на честь Помаранчевої революції у 2005—2011 роках, поки не було скасоване указом Президента Віктора Януковича. 13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада відзначається День гідності та свободи.
    Україна, 2014-й: «Україна - це територія гідності і свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції - наш Майдан 2004-го року, який був Святом Свободи, і Революція 2013-го року, Революція Гідності. Це був дуже важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи», - зазначив глава держави, Петро Порошенко.
    Раніше Указом від 19 листопада 2005 року № 1619/2005, Президент України Віктор Ющенко встановив свято - День Свободи. Було запропоновано святкувати це свято щорічно, 22 листопада, з метою затвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання почуттів національної гідності.

    Творчий звіт Всеукраїнського місячника бібліотеки.docx

    План Всеукраїнського місячника бібліотек.docx

     

    До 75-річниці визволення Кегичівщини

     

    Історія 

    Німецько-радянська війна стала суворим випробуванням для Кегичівщини. 7 жовтня 1941 року гітлерівці окупували весь район. Майже два роки район перебував під владою німецьких військ.

    У роки тимчасової окупації району на Кегичівщині діяли диверсійні групи під керівництвом І. Рекунова, К. Баклагіна, а майже в кожному селі — невеликі мобільні групи патріотів. До повернення Червоної Армії трудівники села приховали 20 розібраних тракторів, 22 комбайни, значну кількість інвентарю.

    У травні 1942 року Кегичівка була ненадовго звільнена, а потім знову окупована. Остаточне визволення району відбулося 17 вересня 1943 року. За це віддали життя 4500 бійців та офіцерів 31-ї, 233-ї та 184-ї стрілецьких дивізій, 3-ї танкової армії під командуванням маршала П. Рибалка.

    Матеріальні втрати району були дуже значними. Було зруйновано і спалено цукрозавод, машинно-тракторну станцію, цегельний завод, два радгоспи, всі залізничні станції, мости та колію залізниці, зруйновано телефонну мережу, 14 шкіл, 5 лікарень, 12 колгоспних клуби, тваринницькі ферми, вивезені десятки тисяч голів худоби та птиці. Загальна сума збитків склала понад 476 мільйонів карбованців.

    Перемога дорого коштувала жителям району. У кожній сім'ї на полі бою чи у фашистських катівнях загинув хтось із близьких. На фронтах війни смертю героїв загинули 853 ос., померли від ран у госпіталях — 211 ос., у концтаборах — 24 ос., зникли безвісти — 1475 ос. Загинуло 37 партизанів і підпільників, а також 71 патріот, що здійснювали опір окупантам.

    Відразу після звільнення району серед трудящих зародилася патріотична ініціатива — зібрати кошти на побудову бойових літаків. Люди почали зносити все, що якимось дивом вціліло в них на цей час, — гроші, сімейні реліквії, облігації, продукти харчування. В грошовій оцінці було зібрано мільйон карбованців, за рахунок якого потім побудували ескадрилью пікіруючих бомбардувальників «Пе-2», що одержала почесну назву «Кегичівський колгоспник». Шлях ескадрильї проліг через Білорусь, Польщу, а потім і до Німеччини.

     

     

    19 грудня – День святого Миколая: історія свята, традиції, прикмети


            19 грудня православні люди всього світу святкують день святого Миколая Чудотворця. За народними повір’ями, саме в цей день Миколай Чудотворець спускався на землю з небес і обходив весь світ, допомагаючи знедоленим і відновлюючи справедливість.
             З поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користується особливою любов’ю нашого народу. Усе життя св. Миколая – це нескінченні благодіяння і чудеса, подані стражденному людству. Він покровитель землеробства і скотарства, господар земних вод, заступник від бід і напастей, помічник у найважчих справах і обставинах. Він швидко з’являється скрізь, де потрібна його допомога. І нині він приходить до тих, хто кличе його допомогти і заступити від біди. Чудес його не злічити. Усе життя Чудотворця було позначено любов’ю до ближнього. Навіть смерть не перервала його благодатних справ, його чудеса звершаються повсякчас.
    За переказами, святий Миколай народився у другій половині III століття у місті Патара у провінції Лікія (історична область в Малій Азії) у сім’ї благочестивих батьків. До глибокої старості вони не мали дітей і в безперервній молитві просили Всевишнього дати їм сина, обіцяючи присвятити його служінню Богу. Молитва їх була почута: народився син, який при хрещенні отримав ім’я Микола, що значить грецькою «переможець народів».
            Юнак виховувався під керівництвом свого дядька – місцевого єпископа. В якості покликання Микола обрав служіння Богові. Пройшовши шлях від молодшого церковного служителя до архієрея, він став архієпископом міста Мири Лікійські.
             Микола відрізнявся любов’ю і співчуттям до людей, допомагав убогим і знедоленим, роздаючи майже всі гроші, що отримував. Собі він залишав тільки найнеобхідніше. За лагідність і доброту св. Миколай здобув величезну любов народу.
    Досягнувши глибокої старості, у 345 році св. Миколай мирно помер. Після смерті, мощі Миколая Чудотворця стали рясно виділяти цілюще миро, що ще більше прославило його.

    Традиції

             Миколая Чудотворця вважають найближчим до Бога святим. Він посередник між Богом і людьми.

            Святкувати день Миколая Чудотворця, або як його ще називають Зимового Миколая, завжди починають молебнем у церкві. Раніше, а подекуди і зараз, всі жителі села збирали гроші і у складчину ставили після молебню велику свічку, щоб святий Миколай огородив їх від усіх бід і нещасть.
            Після церковної служби 19 грудня влаштовується веселе свято, яке називали братчини. Всі частування купувалися у складчину і братчини були свого роду обрядом примирення ворогів і прощення всіх образ. Оскільки у цей час йде різдвяний піст, то основними стравами на Зимового Миколая були пироги з капустою і грибами. На столі обов’язково було пиво, яке варили з ячменю нового врожаю.
            Найбільше радості свято святого Миколая доставляє дітворі. Адже за давньою традицією батьки купують і ховають в будинку подарунки, які нібито святий Миколай приносить слухняним дітям.
    У минулі століття в день Зимового Миколая здійснювали різноманітні угоди, укладали договори, тому що були впевнені, що цього дня ніхто не піде на обман, оскільки Миколай Чудотворець покарає шахрая і відновить справедливість. До цього свята у містах відкривалися численні ярмарки, де встановлювалися остаточні ціни на хліб і борошно. Дівчата з цього часу починали підготовку до святок – шили нові костюми, готувалися до святочних ворожінь.
             Благому св. Миколаю присвячені два свята у році: Весняний Миколай (22 травня) і Зимовий Миколай (19 грудня). «Один – травний, інший – морозний».

    Прикмети

    Також на Зимового Миколая люди примічали погоду. Саме з цим днем пов’язано безліч прикмет, за якими можна судити про майбутню зиму і погоду в наступному році.

    Якщо на Миколая день холодний і ясний – бути урожайному року.
    Якщо на Миколая сніг лежить – до швидкої відлиги.
    Якщо на Миколая день теплий видався – чекай суворих морозів.
    Як на Миколая впаде великий іній – на гарний врожай хліба.
    Як на Миколая морозяний день – на уроду хліба й городини.
    Як на Миколая піде дощ, то врожай на озимину.
    Який день на Миколая Зимового, такий і на Миколая Весняного.
    У кожному році два Миколи: на першого Миколи не буває холодно ніколи, а на другого Миколи не буває тепла ніколи.

    Голодомо́р 1932—1933 роківгеноцид українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 19321933 роках шляхом створення штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

    Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932—33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону. Попри те, що дії представників сталінської влади, які спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду.

    Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, а й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.

    День Гі́дності та Свобо́дисвято в Україні, що відзначається щороку 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013 року). Є наступником свята Дня Свободи, що відзначалося 22 листопада на честь Помаранчевої революції у 2005—2011 роках, поки не було скасоване указом Президента Віктора Януковича. 13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав указ, згідно з яким в Україні 21 листопада відзначається День гідності та свободи.

    Україна, 2014-й: «Україна - це територія гідності і свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції - наш Майдан 2004-го року, який був Святом Свободи, і Революція 2013-го року, Революція Гідності. Це був дуже важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи», - зазначив глава держави, Петро Порошенко.

    Раніше Указом від 19 листопада 2005 року № 1619/2005, Президент України Віктор Ющенко встановив свято - День Свободи. Було запропоновано святкувати це свято щорічно, 22 листопада, з метою затвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання почуттів національної гідності.

     


     

    Також було проведено з учнями школи на уроках фізичної культури вікторину "Молодь обирає здоров’я" до Всеукраїнського місячника "Шкільна бібліотека - за здоровий спосіб життя"!

    /viktorina_molod_obirae_zdorovja.doc

     

    У 2017 році Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек у Вовківській ЗОШ І-ІІ ступенів відбуватиметься під гаслом «Шкільна бібліотека – за здоровий спосіб життя».

    Зміцнення здоров’я дітей є однією з актуальних проблем нашого суспільства. Швидкі темпи зростання захворюваності та інвалідності дітей шкільного віку, недотримання гігієнічних нормативів щодо навколишнього середовища, в якому перебувають діти, незбалансованість харчування, дефіцит мікроелементів і вітамінів, гіподинамія, травматизм, тютюнопаління, вживання алкогольних напоїв, токсичних і наркотичних речовин, ранній початок статевого життя, недостатній рівень сформованості навичок безпеки життєдіяльності, поширення ВІЛ-інфекції, туберкульозу, захворювань, що передаються статевим шляхом тощо, потребують посилення роботи в навчальних закладах з формування в учнів навичок здорового способу життя. Сьогодні як ніколи потрібні нові підходи й шляхи до усвідомлення учнівською молоддю необхідності зміцнення здоров’я, розвитку культури здоров’я.

    Активна участь нашої шкільної бібліотеки у Всеукраїнському місячнику «Шкільна бібліотека – за здоровий спосіб життя» сприятиме консолідації зусиль у справі зміцнення здоров’я, профілактики хвороб, забезпечення гармонійного розвитку кожного школяра.

    ПЛАН

    проведення місячника шкільних бібліотек


     

     

    День памяті героїв Крут (1918)

     

    Бій під Крутами — бій, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та загоном з київських студентів і бійців вільного козацтва, що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

    Дорога від залізничної станції Крути веде до поля, де відбувався бій. Там стоїть пагорб, на якому височіє потрісканий від дощів та вітрів березовий хрест. На скромній табличці вигравірувано напис: «Тут береже Україна вічний сон молодих своїх синів, які загинули героїчною смертю в борні за її волю під Крутами».

                                                                                                      

    Бій під Крутами

    Балада юначих звитяг

    …Його оспівують, його осміюють,

    Затамувавши звироднілу лють…

    Його обожнюють, його огиджують,

    У саме серце, жалючи, плюють…

    Його замовчують і замузичують,

    Як Фермопіли древні возвеличують…

    Його цураються, його сахаються,

    З ним, як з апостолом звитяг, вітаються…

    А він — такий, як був нам заповіданий:

    Комусь — небажаний,

    комусь незвіданий…

    Комусь — заграва в світ,

    комусь — зла крига в тьму,

    Комусь — провісний цвіт,

    не маючи страму…

     

    Історична довідка

    Відбувалося це під час війни радянської Росії проти УНР. Більшовицькі війська окупували Харків, Полтаву, Чернігів, розгорнули наступ на Київ. Найкоротшою дорогою до Києва був залізничний шлях Гомель-Бахмач.

    Для захисту УНР була можливість використати значні збройні сили. Патріоти України створювали військові фронтові ради, клуби, громади. Пройшли військові з’їзди, зростала кількість українських дивізій. Число українських вояків сягало 4 мільйонів. І важко зрозуміти поведінку лідерів Центральної Ради, зокрема Володимира Винниченка, який писав: «Не своєї армії нам, соціал-демократам… треба, а знищення всяких постійних армій». І ось наслідок: 16 українських дивізій не були своєчасно зняті з фронту. Деякі частини демобілізувались. А коли більшовицька армія посунула на Україну, для захисту Києва залишилося лише 3 тисячі українського війська. Обороняти Українську Державність змушена була добровільно українська молодь, яка навчалася у Києві: студенти університету ім. Святого Володимира, Українського народного університету, гімназисти. Юнаки не мали жодної бойової підготовки.

    Студентський курінь добровольців поспішив на допомогу українським частинам, які намагалися утримати станцію Бахмач. Але було пізно. Загін зупинився за Ніжином, на станції Крути.

         Один з найстаріших мешканців села Крути Григорій Деркач згадував, що у той час він був ще малим хлопцем. Батько наказав йому сховатися на печі, бо привезли загін молодих хлопців і висадили посеред поля, за п’ятсот метрів від станції. Наказали на замерзлому полі копати окопи. Почалася стрілянина. Зліва розмістилися юнкери, праворуч — студенти і гімназисти. Юнаки не здавали позицій і зуміли протриматися до пізньої ночі. У деяких хатах від стрілянини вилітали шибки і селяни закривали діри подушками. Більшовики оточили молодих вояків. Майже половина гімназистів померли. Командир дав наказ відступати. За два кілометри від станції їх чекав поїзд, щоб вивезти до столиці живих і поранених. Одна сотня прикривала собою тих, що відступали. Серед ночі важко було щось розгледіти, тому тридцять-двадцять п’ять чоловік заблукали в полях. Пішли на світло станції, а там на них у засідці чекали червоні. Кажуть, поїзд рушив, не дочекавшись відступаючих.

    Супроти хижої навали,

    Супроти смерті — в стужу й сніг —

    Ось тут вони, ось тут стояли,

    І всього жменька — триста їх.

    Стихали Києва хорали.

    Його заслін — ці юнаки.

    Ось тут — редут. Ось тут вмирали,

    Приймали кулі і штики.

    Під час бою загинуло 250 курсантів і студентів та 10 старшин, у тому числі й командир Студентського січового куреня Омельченко.

    Під ранок усе стихло. Село потопало у крові… Найсміливіші крутяни виходили з хат, щоб подивитися, що там біля залізниці. Вони знаходили на полі трупи з розбитими головами, повибиваними зубами, повиколюваними багнетами очима, відрізаними носами і вухами. Декотрі лежали на снігу з розпоротими животами. 

    Кров навколо!..

    Мертві люди!

    Жах страшний спирає груди…

    Чуєш!?Стогін чийсь несеться!

    Смерть упилась і сміється,

    Бенкетує без упину,

    І ковта криваву слину…

    Довгі роки ніхто не знав, що насправді відбулося під Крутами. Старі мешканці говорили, що тутешні люди боялися навіть згадувати те 29 січня. Жінки підходили до поля і непритомніли від побаченого. Чоловіки не могли стримати сліз. Люди хрестилися і розбігалися по домівках. Отак це криваве місиво з юних тіл лежало на вигоні обабіч села день чи два. А потім в Крутах почали з’являтися чужі підводи, — то заможніші батьки гімназистів, дізнавшись про трагічну смерть дітей, приїжджали хоч останки докупи позбирати. Плач і ридання стояли такі, що аж за село було чути. Декотрих впізнавали за вишивкою на сорочці. Хто з бідної родини був, то так і загинув невідомим.

    Віють вітри, віють буйні,

    Плачуть і голосять,

    Гонять хмари, стогнуть, свищуть,

    Когось кличуть, просять.

    Спини, Боже, буйні вітри,

    Вже на дворі дніє.

    Моє серце в лютих муках,

    Мов на грані, тліє

    Селяни боялися хоронити загиблих по-людськи, щоб потім не опинитися в Сибірі. Хто сміливіший і набожніший був, то серед ночі ями копав, щоб по-християнськи тіла студентів землі віддати. А за кілька днів пішов сильний сніг, притрусив цю братську могилу. І пролежали студенти під сніговою ковдрою аж до весни

    В чистім полі, на роздоллі

    Одинокий хрест стоїть;

    Поле чисте по неволі:

    Всі вчорашні муки, болі

    В собі чорний гріб таїть.

    Де-де чорне попелище,

    Зброя кинена лежить,

    Лиш понуро вихор свище

    По пустому бойовищі,

    Де лягло життя спочить.

    Чорний ворон сів і кряче

    На похилому хресті,

    Тільки й спомину неначе:

        Вихор свище, ворон плаче

    По не одному житті.

                 Лиш простяг в простори ясні

            Рамена самотній хрест,

                Мов за скони передчасні,

                  І за жертви всі безстрасні,

                      Зносить в небо свій протест.   

    Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватись. Так вони вціліли й потім розповіли про все.

    Скільки юнаків полягло під Крутами, досі достеменно не відомо. Кажуть, чоловік триста, а може й більше. Останки замордованих тільки 19 березня 1918 року перевезли до Києва, де на Аскольдовій горі перепоховали з військовими почестями. Дві доби родичі впізнавали тіла своїх закатованих дітей.                                                             

     Серед учасників крутянських подій був також Гнат Зубрицький, родом з Комарно Турківського району. Він вижив, прожив 93 роки, помер у 1989 році, похоронений у Винниках біля Львова.

    Гнат Зубрицький навчався у Київській гімназії Cв. Кирила і Мефодія. Йому і ще трьом хлопцям було дано завдання підірвати мости, які вели до Києва. Коли вони повернулися після завдання, бій закінчився. Тому хлопці пішки лісами добралися до Києва.

    Гнат Зубрицький брав участь у перезахороненні крутянців, ніс у похоронній процесії вінок. Він згадував, що у битві під Крутами було багато галичан, і що у період польської окупації він бачив документальний фільм про перезахоронення крутянців, у якому впізнав себе. Можливо, цей фільм є й досі у польських архівах.

    Про своє минуле Г. Зубрицький розповів лише в час перебудови, та й то рідним і близьким.

    Вічна слава і світла пам’ять юним українцям, які холодної д